САГА ПРО ТЕ, ЯК ПРАЩУРИ НЕ ДАЮТЬ НАЩАДКАМ СПОКІЙНО ЖИТИ. Ч. 1
Історія дослідження власного родоводу
Вітаю! Я – Вікторія Бондаренко, генеалогиня агенції «Рідня» – і я розповім про свій шлях в генеалогії. Від перших питань про прадідів і каракуль в блокноті – до знахідок відомостей про предків 10-го коліна та віднайдення себе і справи життя у новому фахові.
ЕТАП І. ЗАЦІКАВЛЕННЯ ІСТОРІЄЮ РОДУ
Роки 2008-2010. Я – студентка філологічного факультету – як зазвичай, щоліта у бабусь в селі на Полтавщині, але маю місію – в межах практики в університеті збираю по старожилах фольклор та діалектизми. Якось з ініціативи бабусі Каті разом з братом робимо імпровізовану фотосесію в українському стилі – вона дістає зі скрині дідову і свою власноруч вишиті сорочки, ткану плахту, керсетку та інші одежини, в яких «дівувала».
Все це, а також моя допитливість, любов до історії і цікавість до минулого родини спонукає мене розпитати бабусю про її та чоловікових дідів та бабів, з їхніми братами і сестрами й нащадками, яких вона тільки знала. Баба Катя відійшла в Засвіти через 5 років, а цей блокнот став для мене її спадком нарівні з тою вишитою сорочкою.
Рік 2013. Мамі, яка завжди цікавилась історією, потрапляє до рук свіженька книга місцевого краєзнавця Олександра Сірого «Грунська сотня Гадяцького полку: збірник архівних документів ХVІІ- ХVІІІ ст.». Мама (в дівоцтві ПерЛовська) в надрукованому сповідному розписі за 1778 рік знаходить вже літню жінку на прізвище ПерКовська з її родиною; а також в ревізії 1740 року – асаулом Шенгеріївського куреня Грунської сотні значиться Василь Каптан (таке ж прізвище мала мамина баба).
Звісно, тоді ми дружно вирішили, що той Каптан – наш далекий предок, а ПерКовська насправді ПерЛовська (друкарська помилка). Доволі гучна заява, скажете ви, і буде праві, бо кожну гіпотезу потрібно піддавати сумніву і детально перевіряти. Однак… через понад 10 років я таки довела правдивість версії, самостійно ознайомившись з рукописними першоджерелами.
Але чому мало пройти десятиліття? Тоді я жила в Харкові й гадала, що треба цілими днями сидіти в читальній залі Полтавського архіву, а такої можливості не було. Насправді, спочатку дійсно було так, доки архіви не дозволили відвідувачам фотографувати документи, а згодом публікувати справи почала й FamilySearch – вони з’явились у вільному доступі. Але я цього не знала.
Навіть перебравшись до Полтави, я ще кілька років відкладала ідею походу в архів, бо… сказати щиро… жила не своїм життям, а виключно заради близьких. І лиш коли мені наставниця сказала: «Зроби нарешті щось для СЕБЕ, навіть якщо це найбезглуздіша річ!», я безапеляційно промовила: «Я. ХОЧУ. В АРХІВ». Уявіть її здивування. Я одразу ж зайшла в ДАПО (Державний архів Полтавської області), який був метрів за сто звідти, і зробила замовлення метричних книг.
ЕТАП ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ НОВИЧКА: «КУСТАРНІ» МЕТОДИ І ПРИГОЛОМШЛИВІ РЕЗУЛЬТАТИ
Як виявилося, по маминому селу – тій самій Шенгаріївці колишнього Зіньківського повіту Полтавської губернії – були метричні книги лиш за 1869-1918 рр., але тільки половина – шматками по кілька років. Благо, моя інша бабуся Тоня родом з цього села також гарно знала своїх та чоловікових дідів і бабів, їхніх близьких родичів. Тож це допомогло уникнути деяких «білих плям» у родоводі.
Тим часом з татового села Пилипенки того ж повіту метричних, як кіт наплакав: з 8 церков м. Зіньків і сусіднього села Ступки збереглися лише по чотирьох – і тільки дещиця на зламі 19-20 сторіч.
Забігаючи наперед, скажу, що актових по цьому селу за перші три десятиліття влади совєтів – капля в морі, і то обривками, часто – на якихось випадкових клаптиках паперу на кшталт обгортки зошита. Там я знайшла єдиний запис про відому мені подію, що мене аж ніяк не просунуло в пошуках. І яким же безцінним скарбом за таких умов стає блокнот з записами 15-річної давнини про 2 гілки мого роду зі слів вже покійної б. Каті!
Найголовніше, що може зробити кожен – поговорити з найстаршими членами родини. Важливо все – від біографічних даних й поворотних подій у житті до зовнішності та вдачі й навіть того, які фірмові страви готували їх баби чи яке ремесло мав дід та якими «красними словечками» лаявся😊 І якщо перше стане у нагоді під час генеалогічного дослідження, то друге залишиться нематеріальним спадком роду.
Я дуже вдячна собі за ті «біографічні» записи в блокнот, проте водночас невимовно шкодую, що пропускала повз вуха усі інші цінні відомості з розповіді бабусі. Тож раджу робити аудіозапис, а ще ліпше – відеозапис.
А де ж метричні по Шенгаріївці до 1860х років? Дізнаюся, що совєти евакуювали у Другу Світову війну з Полтавського архіву лише 70 тисяч справ, у пожежі під час боїв за місто згоріло понад 1,5 мільйона!!! одиниць зберігання. Це мій великий біль, бо я безповоротно втратила величезний пласт історичної пам’яті свого роду. Якось у тредс хтось питав: що б ви змінили в минулому, якби мали таку можливість? Я написала, що напередодні війни викрала б документи полтавського архіву, на що мені прилетіло ще кілька подібних завдань для відрядження😊.
Досліджуючи свій рід, я отримала «генеалогічне сп’яніння» (хай це буде мій неологізм) і мало не втратила сон: частим явищем, відірвавши погляд від записів про чиєсь народження, було ненароком помітити, що тим часом народився й новий день, а на годиннику 7-ма ранку.
Результати дослідження (коротко, детальніше – у 2-ій частині статті)
З такою обмеженою кількістю документів вдалося чимало – див. діаграму.
Я дізналась, що:
Я козацького роду (майже всі пращури – козаки), а дехто з них належав й до козацької старшини (ніхто про це ніколи й словом не обмовився).
Як долі моїх предків тісно пов’язані з нашою буремною історією: і тут не лише підтвердилися відомі раніше факти, а й були розкриті сімейні таємниці – раніше замовчувані історії про травматичні події або ж те, за що можна було поплатитись в радянські часи: звірячі вбивства в часи революції, тортури, «подвійні стандарти» в умовах виживання, репресії, смерті в голодомор та ін.
Мій тато доводиться мені братом, а я сама собі водночас тітка і племінниця вшосте – це та ще 7 прикладів редукції предків в моєму генеалогічному дереві))
В роду був унікальний генетичний кейс з близнятами (ймовірність подібного – 0,2 %).
Я знайшла предків в архівних документах та їх нащадків в Україні та закордоном. Випадково зустріла родичів на кладовищі – не лише померлих, а й живих, а ще – у коментарях в тік-ток (навіть таке можливо!).
Про це та багато інших кейсів з дослідження мого родоводу читайте у 2 частині цієї статті. Якщо ви це читаєте, то цікавитесь своїм родом, а отже вам в нагоді стануть історії про зміну прізвищ у метриках (як не проґавити родичів з неідентичним прізвищем), варіації імен церковних та світських (по-народному), ймовірність життя людини за не своїми документами, а також про те – як дані з уст рідних можуть не відповідати дійсності.
Я зібрала величезний пласт архівних документів, а також фотознімків та різноманітних документів у родичів, артефакти, пишу біографії окремих постатей.
Наприкінці ж поточної статі на вас чекають не лише алгоритм дослідження та корисні ресурси, а й бонусом – поради: необхідні дії на І етапі – при зборі інформації про свій рід (корисно буде як для самостійного дослідження, так і у разі звернення до генеалога).
Коли я «дорвалася» до архівних документів, мій «генеалогічний запій» (бо інакше я цю пристрасть і слабкість назвати не можу) тривав півтора місяці. Я досліджувала вперше і «кустарним методом», але дійшла в одному випадку аж до одинадцятого коліна. Тоді я наївно помислила, що роками можна досліджувати лише, коли в тебе всі предки з різних місць і документів ще на століття назад є в запасі, а такий дріб’язок, як у мене.
Зараз мені здається, що генеалогічне дослідження може бути мало не безкінечним: і якщо навіть впрешся в генеалогічну стіну, знайдеш усіх предків, то можна відшуковувати нові й нові факти біографій в нових джерелах – і не завжди архівних! Однак найголовніше – кожен рік дарує світу нових нащадків наших спільних пращурів.
Енергія, яку я відчувала в тілі, коли «відкривала нове покоління» в певній гілці або робила неочікувані знахідки, не зрівняється ні з чим. А знаєте чому?
Так говорять з нами наші пращури. Померлі предки самі хочуть, щоб їх знайшли, повернули забуті імена історії власної родини. І має бути нащадок, який збереже і закарбує пам'ять про них. Самостійно або з допомогою генеалога.
Я таким ставати не збиралася, але настільки захоплююче розповідала про свої пошуки у власному інстаграм, що мої знайомі почали звертатися до мене за консультацією, аби також самотужки почати дослідження. Звісно, коштів я не брала, але конкретно готувалася до таких зустрічей, між тим до того часу я вже непогано «прокачалася» в генеалогії. А далі геть несподівано з’явилися перші клієнти, які на всі мої «ні» (ох вже цей перфекціонізм та синдром самозванця!) сказали безапеляційно «в тебе досі немає прайсу? формуй і починаємо!»).
ЕТАП ІІІ. ПРОФЕСІЙНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНЕАЛОГА ТА ТРІШКИ «ЕЗОТЕРИКИ»
Досліджуючи роди іншим, я за браком часу дещо відклала свій. І предки не забарились нагадати про себе. Спершу вони мені снилися, далі почали розчищати собі шлях, відводячи мій погляд від досліджень для клієнтів, а згодом, коли я і так вже почала все розуміти, – посипались прямі підказки.
Ні сіло, ні впало двоюрідний дідусь відкриває мені прізвища двох своїх прабаб, по одній з яких мені не вдалося встановити навіть імені й по-батькові. Єдині дві згадки про неї, де фігурує прізвище за чоловіком – в записі про шлюб і народження єдиного сина – були за роки, відсутні в архіві. Але ж тепер, дізнавшись від дідуся її дівоче прізвище, я могла дослідити її рід! Але це ще не все.
Далі я зайшла в довідник метричних книг сумського архіву. Це ж раніше я була молода й зелена і пропустила крок вивчення адміністративного поділу та каталогів метричних книг (не робіть так). Хоч я й завжди знала, що Шенгаріївку совєти «тягали» кілька разів то в Сумську, то в Полтавську область. Тож коли цього разу я натрапила в ДАСО (держархів Сумської області) на список метрик мого села рік у рік, починаючи з 1861 року, мене пройняло з голови до п’ят. Чесно? Вголос сказала: дякую, роде, я зрозуміла, я все зроблю! Думаю, хтось мене зрозуміє, а для когось я видамся дивачкою. Най буде)
І я почала усе заново – цього разу вже не аматорськи, а з професійним підходом:
Вивчала краєзнавчі праці та сайти, відвідала краєзнавчий музей, щоб краще розуміти історичний контекст (наприклад, денник лікаря Несвіцького «Полтава у роки революції 1917-1922 рр.» дав розуміння, настільки швидко змінювалася влада в одному місті і що вона несла населенню).
Студіювала довідники по місцевості за різний час, наприклад, видання серії «Списки населенных мест» (за губерніями), подібні матеріали раннього радянського часу (тут треба бути особливо уважним, бо в перші два десятиліття совєти як показилися з тим адмінподілом). Раджу ресурс Інституту історії України НАНУ, де можна знайти неймовірну кількість корисних матеріалів.
Досліджувала старі карти, в тому числі воєнні радянські і німецькі мапи, триверстовку Шуберта та інші. З українських ресурсів можу порекомендувати «Старовинні карти».
Детально вивчала описи фондів архівів та каталоги метричних книг.
Студіюю метричні книги сусідніх парафій – інших церков м. Зінькова та навколишніх сіл.
Значно спростив пошуки справ Качиний інстектор, бо коли я починала, справи доводилося шукати «ручками» на FamilySearch, Вікіджерелах, сайтах архівів тощо.
Створила документ в гугл-таблицях для фіксації шифрів всіх наявних справ по рокам: не лише метричних чи сповідалок, а й ревізій тощо.
В окремому документі фіксувала всіх носіїв досліджуваних прізвищ з посиланням на електронне джерело. Мій особистий бздик – робити повну індексацію метричних по своєму селу, тепер я можу «пробити» кого-завгодно і за пару хвилин видати повну біографію а-ля «явки-паролі-адреси»).
Родовідне дерево створюю у програмі Family Tree Builder від MyHeritage, там більше плюшок в функціоналі і синхронізація з сайтом.
Використовую тематичні видання та ресурси, присвячені певним історичним подіям для детальнішого вивчення біографії предків ( І та ІІ світові війни, голодомор, остарбайтери тощо).
Читаю книги та матеріали, присвячені генеалогії, етнології, локальній історії, епігенетиці та психології травми, для натхнення – художню літературу про сімейну історію чи пошуки рідних – померлих і живих, а також збираю словники імен та книги про походження прізвищ. Що і вам раджу.
В планах – генетичні тести собі та старшим родичам, які завдяки платній підписці на MyHeritage дозволяють знайти далеких родичів, а вже генеалогічними методами – встановити хто кому і ким доводиться.
І що я вам скажу? Хоча моє перше півторамісячне дослідження було безсистемним і аматорським (о боги! тоді я навіть джерело факту не зберігала), та попри це сучасне – вже професійне й до біса скрупульозне дослідження – не виявило ЖОДНОЇ помилки. Значить, я все ж таки на своєму місці. АЛЕ! Тепер я знаходжу нові відомості.
Лише в ході написання цієї статті, відвідуючи рідні села і багатьох родичів, я:
зібрала свідоцтва про народження, шлюб та смерті, що зокрема, допоможе у зверненнях до ДРАЦСу;
знайшла фото декого з родичів, яких «не знала в обличчя», в тому числі одного прапрадіда та його сестри;
лишила в сім’ї родинний спадок – дукачі прапрабаби;
«розкопала» гілку одного з прапрадідів до 8 покоління;
на основі генеалогічних джерел висунула гіпотезу щодо спільного предка для подружжя баби і діда (редукція);
а ще знайшла нових родичів за тридев’ять земель від батьківщини і в себе під носом водночас, розповідаю…
… цьогоріч на гробиках біля могили прапрабаби познайомилась із немісцевою вже жінкою, яка виявилася втретє сестрою б. Каті по материнській лінії. Готова пам’ятник при життю поставити тим, хто пам’ятає своє коріння, коли тотально бракує документів. Цих відвідин вирішила познайомитись з її братом, який віддавна і до 2014-го мешкав на Донбасі. Як наслідок – тепла розмова, фото спільних предків і неочікувана звістка: його онука проживає в кількох км від мене (і це при тому, що і її, і мене добряче «поносило по світах»), тож по поверненню – знайомство з 5-юрідною сестрою.
І якщо ви й досі не вірите, що предки хочуть, щоб нащадки їх знайшли, то як вам це? В ніч перед останньою поїздкою на маленьку батьківщину сниться мені сон: знаходжу я на цвинтарі між селами Пилипенки і Гусаки могилу тричі прадіда. Перше: в дійсності на Полтавщині таке майже неможливо, бо тут здебільшого ставились дерев’яні хрести, які познімали знеможені селяни в голодомор. Друге: в реальності там немає кладовища!
І все б нічого, але за кілька годин у потязі я згадую, як кілька місяців тому на гробики брат запитував мене: де поховані наші пилипенські пращури, якщо це кладовище таке мале і відносно нове (близько ста років)? А за тиждень до цього товариш-генеалог підкинув класний сервіс з картами, з якими я знову поринула в старі мапи. І тут у мене осяяння – цвинтар з мого сну реальний: ось же він – на мапі Шуберта 1869 року! Лиш тоді на місці Пилипенок було два хутори – Плаксовка і Ріпки, а ліс там є і досі. Треба пошукати, чи є там горбики, як вони є в Шенгаріївці на місці старого кладовища.
Коли мене запитують, чим я займаюсь, я жартую, що розкопую мертвих. На їх здивування уточнюю, що в архівних документах. Ну от, дожартувалася). Кладовища, я до речі, обожнюю.
Під час написання статті знайшла есе про історію своєї родини в контексті історії України, яке писала ще першокурсницею. Цитую: «Я збережу пам'ять про своїх предків і передам її нащадкам». Гм, я стала вдвічі старшою й мої амбіції також подорослішали: тепер моя ціль №1 – написати книгу роду і передати у спадок своїм майбутнім поколінням.
І наостанок: випадковості не випадкові.
Авторка статті: генеалогиня агенції «Рідня» Вікторія Бондаренко
БОНУС
Перший етап дослідження – збір інформації про свій рід:
1 – опитати всіх старших родичів, зокрема і більш дальніх: робити схеми від руки, аудіо- та відеозаписи;
2 – відвідати села, де жили предки: поспілкуватися зі старожилами, знайти та за можливості зафільмувати родові подворища;
3 – ознайомитись з документами в старостаті: окрім погосподарських книг там дуже рідко, але зберігаються навіть метричні книги;
4 – сходити до церкви: якщо це стара церква, її прихожанами були ваші предки, а ще в деяких випадках у церкві також зберігаються метричні книги (траплялося у власній практиці);
4 – відвідати цвинтар, бажано з кимось із рідних або старожилів села, фотографувати таблички, порада – звертати увагу на сусідні могилки, навіть якщо там інші прізвища, бо поруч часто хоронять рідню;
5 – збирати по рідних фотоархів, підказка: зазвичай давні фото прабаб та прапрабаб зберігаються у родинах нащадків їхніх братів, бо дівчата виходили заміж і покидали дім;
6 – просити сфотографувати всі можливі документи «біографічного характеру»: тут потрібно детально пояснювати, що ваша мета виключно дослідити рід, а документи необхідні для запиту у ДРАЦС;
7 – звернути увагу на церковний поминальник у разі наявності – там можуть міститись поки що незнайомі вам імена, які згодом проллють світло в певних випадках, наприклад, церковні варіації імен.
Все це стане у нагоді і в самостійному дослідженні, і при зверненні до генеалога. І якщо частина з цих даних для нього не становить цінності, то для вас це стане доповненням до спадщини роду. Успіхів!
Коментарі